РОЗРИТА ЛЕҐЕНДА

Українець урятував од смерти колєґу-журналіста, який двічі ставав прем’єр-міністром та лавреятом Нобелівської премії з літератури і прожив 90 років. А сам помер хворим, забутим, проживши ледь більше 60-ти років.

 

Молодим офіцером царського війська він добровольцем пішов на англо-бурську війну битися за волелюбних бурів.

Англо-бурська війна – загарбницька війна Великої Британії проти бурських республік Оранжевої і Трансваалю у Південній Африці. Бури – це здебільшого голяндські, бельгійські, французькі та німецькі кольоністи. Вони програли.

Правдоподібна леґенда мовить, що народжений на Полтавщині Юрій Будяк очолював один із військових загонів бурів. Ба більше, він урятував життя від розстрілу полоненого Вінстона Черчилля, кореспондента газети «Лондон дейлі телеґраф».

Про це повідомляє британський журнал «History Channel UK»: «Під час англо-бурської війни (Південна Африка) у 1899–1902 роках, командир одного із загонів бурів, українець Юрій Будяк, урятував од розстрілу одного молодого англійського військового журналіста Вінстона Черчилля». (Роки життя 1874-1965).

Про це йдеться й у літературних спогадах письменника Василя Минка (1902-89), якому Будяк сам розповів ось таку історію:

— Спершу воював рядовим, а згодом, опанувавши трохи мову і звичаї того краю, став командиром невеличкого загону. Діяв той загін по-партизанському: уночі нападав на ненависних чужинців, тихо, поодинці знищував їх.

— Гуманізм у такій війні протипоказаний, — коментував дії загону Будяк. — Але часом він просипався в мені, і я рятував декого від смерті, брав у полон.

Так учинив він із одним молодим англійським офіцером. Він кинувся до Будяка не з револьвером, а з блокнотом і олівцем у руці, показуючи цим, що він не воює, а пише.

— Кореспондент?

Офіцер, радий, що його зрозуміли, ствердно й надійно закивав головою, на доказ показав посвідчення якоїсь газети. Будяк поважав газетярів, бо сам пописував; отже, він пожалів співбрата по перу.

[…] Врятований Будяком… був двадцятип’ятирічний тоді Вінстон Черчилль.

Цитовано за книгою “Червоний Парнас: сповідь колишнього плужанина”. Василь Петрович Минко. Київ: Радянський письменник, 1972.

Скоро Юрій Будяк сам потрапив у полон до англійців і разом з Вінстоном Черчиллєм поїхав до Великої Британії.

Причиною мовчанки навколо цього випадку (з обох сторін – і Будяка, і Черчилля) швидше за все є сталінський терор, який міг загрожувати українському героєві за порятунок «буржуя».

Юрій Будяк не зміг учитись у Британії, бо бракувало знання англійської. Після мандрівок світом він повернувся до України, був журналістом, успішно писав поезію та прозу, здебільшого для памолоді, за часів УНР служив ув апараті голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського.

За часів Сталіна Юрій Будяк заарештований 1935 року. П’ять років карався у Караґандинському таборі НКВД, потім ув Ухті та Воркуто-Печорському таборі в Республіці Комі.

Звільнений 1 лютого 1940 року,

Повернувшись до Києва, оселився в комуналці на Куренівці. Після каторги його бачили беззубим і хворим. «Худий, постарів, голова й вуса зовсім білі» (Василь Минко).

Будяк – це літературне псевдо. Справжнє прізвище – Покос. Він народився 1879 року. Помер 2 вересня 1942 року. Дата смерти викарбувана на пам’ятнику. У довідниках инші цифри – 23, 28 вересня і навіть 1943 рік.

Дивно, але на пам’ятниках часів Другої світової війни на цьому кладовищі викарбувані лише дати смерти, без дат народження. Нема точної дати його народження і в довідниках.

Позаду пам’ятник Олександрі Кіндратівні Кондтратенко. Вона мама дружини Будяка – Раїси Адріянівни.

В Юрія Яковича був син – Ярослав (нар. ≈ 1916-18 року). Раїса Адріянівна доводилась Ярославові мачухою. Повзунком його вдарив ногою петлюрівець, унаслідок чого син став інвалідом, загинув під час війни – хтозна-де.

Дерев’яні пам’ятники струхлявіли. Бетонні (чоловікові й мамі) поставила у 60-х роках удова Будяка – Раїса Адріянівна. Вона народилася 1895 року, прожила 93 роки й померла 1988 року.

У Раїси Адріянівни була сестра – Наталя Адріянівна, яка є бабусею (по татові) Валерії Євгенівни Шипович.

Її тато, Євген Йосипович (1922-2003), розповідав, що бачив, як (десь 1940-42 роках) Юрій Будяк зашивав чоботи і казав, що привіз їх собі ще з Англії. Про це мені розказала його дочка – Валерія Євгенівна Шипович, який 67 років.

В Юрія Будяка не залишилося нащадків. Зате до Києва на моїй пам’яті двічі приїздив сер Ніколас Соумз (нар. 1948 року), онук Вінстона Черчилля, член британського парляменту. Наступного разу йому варто показати могилу українця, який урятував життя його славетного діда. Завдяки чому, відтак, сер народився.

Доглядачка Куренівського кладовища Зінаїда Настека каже, що за 22 роки її роботи на посаді про місце спочинку журналіста й письменника Юрія Будяка питали пару-трійку разів. Були й журналісти. Пані Зіна каже також, що журналісти, як правило, не розказують, навіщо питають.

Куренівське кладовище розташоване у північно-західній частині Києва.

Має приблизно 17 тис. поховань.

Відкрите 1824-25 року. Закрите 1957 року. У 2005 році відкрите для повторного поховання труни в родинну могилу.

Світлини я зробив 7 жовтня 2016 року.

Далі буде.

 

 

dscf1012-min

dscf1020-min

Дмитро Понамарчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *