СПУСТИТИ ВСІХ СОБАК НА РЕБРОВА

Цього сезону столичний клуб на чолі з Сергієм Ребровим не зумів повторити успіхи попередніх двох років, упродовж яких біло-сині п’ять разів тріумфували на внутрішній першості в різних турнірах. Завчасно програвши боротьбу за чемпіонство, а саме за 4 тури до завершення регулярного чемпіонату, в Лізі Парі-Матч, нещодавно, 17 травня, додавши до свого пасиву ще й поразку в Кубку України, в якому «Динамо» поступилось у фіналі донецькому «Шахтарю» з мінімальним рахунком, київський клуб і його керівництво заявили, що крісло головного тренера команди скоро може стати вакантним, адже, зважаючи на результати «Динамо» у нинішньому сезоні, Сергій Ребров може покинути клуб після завершення чемпіонату. Проте чи дійсно лише Ребров винен у всіх «негараздах» киян? Можливо, рівень платоспроможності власника «Динамо» Ігоря Суркіса став нижчим або клуб не має чіткої стратегії розвитку на майбутнє? Що ж, дізнаймося.

Варто почати аналіз невдалого виступу «Динамо» цього сезону з постаті головної людини клубу – президента Ігоря Суркіса. Так, брати Суркіси завжди вміли вдало для ЗМІ критикувати наставників «Динамо», створюючи щодо них досить серйозний тиск, результатом якого ставало звільнення. Незважаючи на це, тоді, ще років 5 назад, Суркіси хоча б об’єктивно могли це робити, адже фінансові вливання в клуб були значимі, проте з різних причин нерідко не виправдовувалися. Відповідно до цього причину фіаско шукали в головному тренері команди. Цілком логічне явище. Нині ж по такій «схемі»  президент діяти не може, адже всі довкола визнали, що трансферна кампанія минулого літа була провальною, коли лише відпускали гравців, не придбавши нікого на позиції, що потребували підсилення. Дірки не залатали. «Курс на омолодження складу», «віра в молодняк академії клубу», «нове бачення розвитку клубу з молодими вихованцями» – ті речі, якими відверто Суркіс прикривався, аби не показати свою неспроможність у здійсненні трансферів. Але чи не забагато «молодого» у його словах? Адже всі ми, футбольні вболівальники, розуміємо, що з такими футболістами, які в силу свого віку не можуть грати стабільно весь час, потрібно багато працювати, а результат вимагали вже зараз, як і в минулих сезонах. Звикли до трофеїв. Мабуть, у нинішніх економічних умовах нашої країни Суркіс просто не здатен утримувати столичний клуб на тому ж рівні, який був раніше. Варто це визнати, а не вигадувати про «відродження команди Лобановського», адже в «Динамо» зараз Сергій Ребров, а не Валерій Васильович, та й молодих хлопців з талантом Шевченка, відверто кажучи, нині немає. Будьмо реалістами.

Незрозумілі зимові придбання, абсолютно невиправданий продаж гравців – аспекти другої причини поразок команди Сергія Реброва. Іншими словами – невизначений трансферний вектор «Динамо», відсутність стратегії купівлі-продажу та розуміння подальшого розвитку. Тут мова йде не лише про президента. Причину можна й слід шукати в команді селекціонерів «Динамо», які «риють» усюди, але знаходять незрозуміло кого. Пантіч, Кадар? Так, тоді дійсно краще брати до складу молодняк. Ці хлопці хоча б зарядженими та мотивованими виходять на гру, а не грають «у пів ноги», як двоє вищезазначених легіонерів. І річ не в сумах, витрачених за футболістів, адже прямий конкурент киян, «Шахтар» зумів, витративши мінімум, здійснити якісні трансфери. Можливо, потрібно наслідувати прикладу «гірників»? У «Шахтарі» відбувається якісний відбір гравців під особливості та стиль гри команди, які б у результаті більшість ігрового часу проводили саме на полі. Тоді б і тренер не змушений був називати частину гравців своєї команди «баластом». Як-от у «Динамо» сталося взимку. Проте, мабуть, продаж  гравців дивує найбільше. Чому більшість футболістів, що були продані Суркісом, через рік-два стають лідерами або гравцями основного складу своїх нових колективів? Не розгледіли? Лукаш Теодорчик – найсвіжіший приклад. Пішовши в аренду до бельгійського «Андерлехту», поляк «наколотив» 20 голів у 28 матчах за клуб, що є кращим показником, ніж в усіх форвардів «Динамо» разом узятих за сезон. Робімо висновки самостійно.

Сьогоднішня проблема «Динамо» пов’язана з тим, що клуб не знає, як і куди йому розвиватися та рухатися. Складається таке враження, що кожен діє самостійно, а не як єдиний колектив. Окрім цього, дійсно існує конфлікт інтересів між головним тренером і президентом, бажання та можливості яких не співпадають відповідно. Сергій Ребров власною працею та результатами довів усім, що в тренерській діяльності він є професіоналом, який поєднує модерні підходи в керуванні командою з деякими принципами «старої школи», що відчув сам під час роботи з Валерієм Лобановським. І виходить це доволі вдало. Варто лише не заважати йому працювати, час від часу додаючи до складу якісних виконавців не з Сегунди (другої ліги Іспанії) чи клубу-середняка Польщі. Це просто не рівень столичного гранду.

Тому варто чи ні у всьому робити винним Сергія Реброва, який за два роки став одним із найуспішніших тренерів у історії київського Динамо, вирішує кожен самостійно. Потрібно розуміти лише одну річ: так, тренер відповідає за результат, проте не лише його тренерський підхід чи талант виграють титули. Загальна організація клубу, вдала селекція та трансферна кампанія, чіткий алгоритм розвитку – ось ті складники, що відіграють неабияку роль у здобутті трофеїв. Зважаючи на це, навряд чи слід спускати всіх псів на ще головного тренера київського «Динамо».

Владислав Політ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *