ЧИ РОЗУМІЄ КЕРІВНИЦТВО “ДИНАМО”, ЩО ТАКЕ ЛОГІКА ТА СТРАТЕГІЯ НА ТРАНСФЕРНОМУ РИНКУ?

Ігор Суркіс, президент футбольного клубу «Динамо», має гарні навички в чеканці м’яча та може робити це навіть тоді, коли палить цигарки. Високий рівень. Проте в прийнятті рішень стосовно трансферів, що включають у себе як продаж, так і придбання гравців, керівництво столичного клубу на чолі з тим-таки Ігорем Суркісом часто дає маху. Можливо, набивати м’яча президентові вдається краще? Прикладів невдалих трансферів можна навести досить велику кількість. Найсвіжішим із них такий: Лукаш Теодорчик, вже екс-нападник київського «Динамо», трохи менше, ніж за сезон закордоном, забив три десятки голів та чотири рази віддав гольову передачу у чемпіонаті Бельгії та Лізі Європі за «Андрелехт», в той час як інші форварди, що залишилися в київському клубі, на всіх не змогли досягти такого показника. А які ще гравці, маючи якості хороших футболістів, не реалізували власний потенціал в стані киян і чи вміє керівництво столичного клубу вести успішну роботу на трансферному ринку, купуючи і продаючи? Це і обговоримо.

 

Повертаючись до часів, коли Олег Блохін був біля керма команди, а це 2012-2014 роки, ми відразу ж можемо згадати партію, ніби вагоном її завезли, легіонерів, за яких президент біло-синіх Ігор Суркіс заплатив чималі гроші. Тільки проблема в іншому: ніхто з цих хлопців не зміг заграти на повну. Адаптація, акліматизація, непорозуміння з головним тренером – як тільки не захищали «бідних» іноземців у клубі. Хоч і заплатили за них такі гроші, за які вони повинні були гарантувати результат відразу ж. Гравців такого калібру, відверто кажучи, на футбольних полях нашої країни було не багато. Але, напевно, найбільше вражало футбольну громадськість те, як розлучалося «Динамо» з цими дорогими гравцями. Хто, поїздивши по орендах, перейшов в європейський клуб за просто дріб’язкову та смішну трансферну суму, а хто в якості вільного агенту знайшов собі нову команду. Кранчар, Дуду, Рафаел, Рубен, Тайво, Ленс, Мбокані, Тремулінас, Юнес Беланда, Віда і Драгович – по-справжньому згодилися лише двоє останніх центрбеків з цього довгого списку. Хіба не провальна трансферна кампанія? Адже потім, у нових своїх командах, гравці все ж довели, що коштують тих грошей. Але чому не в «Динамо»?

Довго так продовжуватися не могло: дебет з кредитом не сходився, економічна ситуація в країні (яка сповна відобразилася і на футболі) відчутно погіршилася, військові дії на Донбасі – все це і вилізло боком для київського «Динамо». І ми зіштовхнулися з тим, що справжній гранд українського футболу просто вже не може  дозволити собі придбати якісного футболіста з-за кордону, при цьому ще й відпускаючи своїх кращих виконавців набагато дешевше тієї вартості, за яку ті відповідно були куплені. А на прикладі Теодорчика можна побачити, що «Андерлехт» в найближчі трансферні вікна, коли Лео буде на підйомі, у формі, банально перепродасть поляка в кілька разів дорожче. Чому ж керівництво київського клубу не може зробити аналогічно? Не зрозуміло.

Нумо порівнювати. Головний конкурент в обличчі донецького «Шахтаря» також зараз, з огляду на фінансові реалії українського футболу, не може як і раніше регулярно здійснювати трансфери бразильців вартістю п’ять-десять або й більше мільйонів у середньому. Всі розуміють, що тут скоріше не «Динамо» із «Шахтарем» винні, а ситуація в українському футболі, що склалася навколо них. Але тим не менше гірники зберегли свій склад, при цьому придбавши Густаво Бланко-Лещука. Так, не топ-форварда, але одного з кращих в нашому чемпіонаті. А чому так виходить? Відповідь очевидна. Донецький клуб уже наперед планує, якого футболіста йому слід придбати та зробити це таким чином, щоб гравець зрозумів принципи гри команди, вимоги головного тренера та банально заграв. А потім, коли футболіст досягне піку своєї ігрової форми, вчасно відпустивши його в інший клуб, «Шахтар» ще заробить немалу «копійчину». Головний принцип – не просто продати, а не продешевити і вичавити максимум з трансферу. Про чітку, налагоджену роботу з вихованцями клубу й академією та визначений вектор на трансферному ринку годі й говорити. Донецький «Шахтар» знає, як діяти зараз і що буде робити в майбутньому. Ось і виходить, що й в таких умовах «Шахтар» залишається на плаву, до того ж дуже солідному. Сергій Палкін може спати спокійно, а ось Ігорю Суркісу і Резо Чохонелідзе, генеральному директору «Динамо», слід робити висновки.

Підсумовуємо. «Динамо» самостійно вбиває себе з року в рік. Курс на омолодження навряд чи дасть той бажаний результат без якісних і часткових підсилень. Але схоже ресурсів для таких вже не вистачає. Складається враження, що розставання з легіонерами цього сезону було для того, щоб просто забезпечити зарплатню гравцям команди та тренерському штабу на сезон. Адже інакше пояснити ці малі суми, на які погоджувалося керівництво киян, відпускаючи солідних виконавців до інших клубів, неможливо. А трансфери Кадара і Пантіча виглядають швидше авантюрою та, можливо, своєрідним звітом перед ЗМІ, які втомили Ігоря Суркіса постійними питаннями про трансфери. Продадуть Віду, Ярмоленка – тоді взагалі страшно уявити, що ж може бути з командою. Два гравці пристойного європейського рівня залишилося в клубі. Кому грати тоді? «Дайош, молодьош!». Хоч би долю «Дніпра» не повторили … А Гладкий – Теодорчика?

Владислав Політ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *