роздуми та спогаданки

З ПРИВОДУ ОГІЄНКІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ

Ліворуч – виконувачка обов'язків начальника управління культури та туризму Житомирської ОДА Тетяна Парфентієва, де речі, сестра віце-прем'єра Геннадія Зубка; праворуч – сам голова Комітету Павло Мовчан; іще праворуч – епископ Житомирський і Овруцький Паїсій.

За духовно-суспільною вагою Премія імені Івана Огієнка – друга після Шевченківської. Вона присуджується за досягнення в гуманітарних царинах і так само охоплює світові обрії (заснована Житомирською облрадою, виплата – 10 тис. грн).

Час узяти “материнство” Верховній Раді й установити не тільки більший розмір, а й надати парляментський статус. Адже Іван Огієнко – це титан української нації, духовний провідник, державний діяч – 10-й міністр освіти УНР, тлумач Біблії українською мовою (над перекладом працював 42 роки).

1990 року на Других усеукраїнських зборах Народного Руху орґкомітет з’їзду вирішив кожному делегатові й гостю подарувати примірник Біблії. Палац “Україна” зібрав тоді 2 125 людей.

Прес-центр, яким я керував, акредитував 445 журналістів і працівників 120-ти засобів інформації, у тому числі – Московії та инших чужоземних. Усі вони, звісно, могли отримати Біблію.

Забезпечив доставку в Україну десяток тисяч примірників Біблії місіонер з Чикаґа Ярослав Шепелявець. Роздати Біблію учасникам ІІ з’їзду Руху запропонував голова Київської орґанізації Товариства «Просвіта», член Центрального Проводу Руху поет Павло Мовчан, який приятелював з молодим пастором Лютеранської церкви.

Святе письмо було видрукувано українською мовою в Японії на тоненькому рижовому папері під гумовою палятуркою. Книга була компактна й легко клалася до портфелі.

Другий з’їзд ухвалив, як на мене, дві історичні речі – відкинув евфемізм «за перебудову» з назви Народного Руху та проголосив за мету здобуття Україною державної самостійности.

Роздача Біблії на з’їзді у палаці «Україна», де до цього проходили помпезні збіговиська компартії під диявольським ликом Лєніна, стала акцією прямої дії. Вважаю, що цей учинок вартував ледь не всього заходу з усіма його ухвалами та резолюціями, бо вдома й на роботі кожного, хто був на рухівському з’їздові, відтоді читалася Біблія. У газетних матеріялах столичних журналістів дедалі частіше почали з’являтися витяги зі Святого письма (замість тез комуністичних мудрагелів).

Багато хто вперше в житті одержав Біблію й одразу українською мовою. Повірте, завдяки негласному починові поета Мовчана ІІ з’їзд Руху сформував лави національних демократів на ґрунті християнських цінностей. До палацу «Україна» прибули 418 народних депутатів ріжних рівнів (приміром, я був депутатом Лєнінської райради столиці). На Держтелерадіві УРСР, де я тоді працював, навіть комуністи змогли читати книгу на тоненькому рижовому папері, бо Святе письмо прийшло до них задарма.

Инколи питаю себе, чи не час повторити акцію з Біблією в палаці «Україна» спеціяльно для сьогоднішніх можновладців усих рівнів?

ЛАВРЕАТ ДЕРЕВІНСЬКИЙ

Це була Біблія в перекладі Івана Огієнка.

1997 року Ярослав Шепелявець, на той час уже єпископ відновленої Української Лютеранської церкви, був удостоєний Премії імені Івана Огієнка. А Павло Мовчан сьомий рік як голова Комітету із присудження Премії імені Івана Огієнка.

На швидкісній трасі Київ-Житомир нема жадного дорожнього знаку про те, що ліворуч є містечко Брусилів, де народився Іван Огієнко. Так само нема у зворотньому напрямку.

Пригадую, як на початку 90-х їздив з Павлом Мовчаном на батьківщину німецького поета Шиллера – до містечка Марбах-ам-Неккар. Що вам сказати? У землі Баден-Вюртемберґ усі дорожні знаки вказували напрямок і відстань до рідного для кожного німця населеного пункту. Не дивно, що сучасну Німеччину створили й активно будують християнські демократи. (А хто і що робить з Україною, не мені вам розказувати).

27 квітня у Брусилові відбулось урочисте пошанування лавреатів Премії імені Івана Огієнка за участи православних ієрархів краю.

Особисто я приїхав поздоровити столичного професора Василя Деревінського, який удостоївся Премії Огієнка в царині науки за книгу «Вячеслав Чорновіл: дух, що тіло рве до бою» (Харківське видавництво «Віват», 2016, 496 с.)

Всі лавреати однаково гідні пошанівку. Одначе мушу сказати окремо про книгу, яка систематизує буремне життя Вячеслава Чорновола і є солідним підмурком Чорноволіяни. Доктор історії оповідає про життя Вячеслава Чорновола, починаючи з дитинства. Майбутній герой у школі був редактором стінної газети «Перець», писав у районку, зокрема вірші. Вперше у друку згадується і старший брат – Борис Чорновіл, який дочасно помер (похований у Вознесенську на Миколаївщині). Вячеслав Максимович мені розказував про долю брата, але хто про це знає?

Замість післямови.
До 1030-ї річниці Хрещення Руси у липні Кабмінові було би доречним надати Огієнківській премії статус національної. Це не тільки привід, а й данина. Адже Іван Огієнко був і митрополитом УАПЦ Іларіоном.

Дмитро Понамарчук.

Світлини юної фотомайстрині Ірени Скоростецької.

Професор-чорноволознавець Василь Деревінський.
Перший голова Житомирської крайової орґанізації Народного Руху України Святослав Васильчук (перший праворуч).

Шанувальники романтика Йогана-Фридриха Шиллера.
Дмитро Понамарчук

Отправить ответ

avatar
  Subscribe  
Notify of