ПЕРЕСТИГЛИЙ САД

Пам’яти автора перекладів Всеволода Ткаченка

На світлині: Всеволод Ткаченко читає мені поему «Мазепа» Віктора Гюґо у київському Expresscafe на Пушкінській 3 квітня 2012 року. Світлина Стаса Бондаренка.

Поет може стати політиком, та не всякий політик може стати поетом. Слабенький політик убиває у собі сильного поета… Зразків повна діжка на рідних теренах.

Инша справа – автор перекладу (а не перекладач).

Автор перекладу – явище унікальне. Він робить чужомовний твір близьким на рівні душі, не дотримуючись перекладацької дослівности. Натомість тлумач/перекладач – зазвичай пристрій, що здатний перекладати механічно.

Автори перекладів не стають політиками, зате стають відмінними державними службовцями на дипльоматичних фронтах.

Назву лише – Божко, Чилачава, Базилевський, Борщевський. Славетна чота дипльоматів першого призову відтворила солов’їною найкращі твори світу,

Позиція прапороносця у чоті належить Всеволодові Ткаченку, колишньому співробітникові посольства в Брюсселі. Його баґаж 18 мов, з якими працював. Його мрія – 22 мови.

Всеволод Ткаченко переклав і упорядкував антологію французької лірики ХІ–ХХ віків – книгу «Сад божественних поезій». 2011 року вийшов перший том. Унікальне видання, подароване мені упорядником 2012 року. Другий том мав вийти 2013 року. Потім 2014-го, потім 2015-го. Але досі нема.

Всеволод Іванович перекладав куртуазну поезію трубадурів з провансальської – мови давнини, коли французької ще не було. Французька з часом стала панівною. Французам важко збагнути, чому Україна – не Московія. Їм не втямки, що Московія лиш узяла за основу мову й, перемішавши з чухонськими наріччями, дала їй назву Руси. Як на мене, французи – щось на кшталт московитів. Тому їх тягне одне до одного, хоча княжна Анна Ярославова приїхала на береги Сени з Києва, коли Московією й не тхнуло.

Погомоніти з Всеволодом Ткаченком на цю тему було захоплююче. Хотілося віддячити, тому зголосився і знайшов ув інтернеті портрети всих поетів для другого тому «Саду».

У середині травня Всеволод Ткаченко поїхав до Борисполя на традиційний міжнародний фестиваль ронделя. Господарі поселили в готелі. Кімната чужа. Вікна низько. Всеволод Іванович по опівночі у суцільній темряві випав з вікна третього поверху…

Поховали у рідному селі Дернівка Баришівського району, на кладовищі за двісті метрів од родинної хати.

А яблука у Саду перестиглі.

Дмитро Понамарчук.

Дмитро Понамарчук

Отправить ответ

avatar
  Subscribe  
Notify of