ЛАВА ПРАВДИ

Сергій Сіваченко про разових месій, пройдисвітів і лакеїв

Трагічна доля революцій та повстань,
Мов хижа фурія, крадеться за народом.
Пожежі тухнуть. І стонадцятий горлань
З трибуни затхлої романтиків розводить.
Месії разові торочать про едем,
Хоча по шию вкоренилися у пеклі.
І згубну лаву розливають, наче джем,
Ідею розквіту затоплюючи в Геклі.
Було б усе далекосяжнішим, якби
Дивились вгору у ході до перемоги.
А так збирали нагороди, мов гриби,
Немиловидно витріщаючись під ноги.
Когорти тупились до нижчого чомусь,
Бо срібняки ближчали сито під ногами
І брались легко, як піддубник або груздь,
Пустоти стійкості формуючи між нами.
Тому хитається нащадкам заповіт
Від тих, хто в болісній борні злягли, померли.
Перечекати доведеться скільки літ,
Щоб лава правди залпом хлинула з Говерли?
І поспікала всіх, хто думає навпіл:
Собі – найкраще, а державі – потеруху.
Усих, кого не напоумив Чорновіл
В новій історії до зречення і Руху.
Тоді горітимуть пройдисвіти, мов хмиз.
Дніпро ревітиме, змиваючи лакеїв.
Печерські пагорби позбудуться мармиз
Безвольних, як в останній день Помпеїв.
Вціліють кращі. Хто гартується в жарі.
Хто крізь безвихідь не боїться одіссеї.
Між них відродяться мужі-поводирі,
Що буде й завидки невтомному Мойсею.

Сергій Сіваченко.

Доценко Марія

Отправить ответ

avatar
  Subscribe  
Notify of