ПОРТРЕТ АВТОРА – АВТОПОРТРЕТ ПЕРЕКЛАДАЧА

Ми читаємо світову літературу, написану перекладачами.

Тетяна Некряч під час представлення просто неба роману «На схід від Едему» в Мануарі Максима Рильського в Києві. Світлина Максима Рильського – онука.

Справді, скільки людей володіють стількома мовами, щоб їм були доступні й зрозумілі оригінали усіх літературних творів? Тому і відповідальність перекладача має бути дуже високою. На превеликий жаль, так буває не завжди. Деякі перекладачі буквально хизуються тим, що не знають мови першотвору; мовляв, воно й не потрібно, адже найголовніше – виразити в перекладі насамперед самого себе. Инші піклуються лише про те, щоб в їхній переклад не потрапило слово, бодай віддалено схоже на російське, і наповнюють свій текст полонізмами чи малозрозумілими архаїзмами там, де в автора цілком прозора, стилістично нейтральна лексика. Лишімо наразі осторонь переклади за допомогою Google або зроблені з готового російського перекладу, що, до речі, вельми легко розпізнати.

Не буде перебільшенням твердити, що успіху найчастіше досягає той перекладач, який сповідує пріоритет автора. Саме так працювали відомі українські майстри – Микола Зеров, Максим Рильський, Григорій Кочур, Микола Лукаш. Вони могли дотримуватися ріжних стратегій – очуження чи одомашнення, але стрижнем для них завжди залишався автор, його творча неповторність. Професія художнього перекладача передбачає певну самозреченість: за переклад беруться не для того, щоб передусім ствердити власне «я», а для того, щоб забезпечити твору і його автору гідне місце в літературі-приймачі, сумірне, якщо не повністю рівноцінне, з місцем у вихідній літературі й культурі. Особистість перекладача проявиться так чи инакше, адже переклад – це завжди вибір, а вибір диктується професійним кредом, естетичною програмою, життєвим досвідом перекладача. Тому кожен переклад – це і автопортрет перекладача, то більше вдалий, що ретельніше прагне перекладач створити вірний портрет саме автора.

Джону Стейнбеку, лавреату Пулітцерівської («Грона гніву», 1940) і Нобелівської (1962) літературних премій, пощастило з перекладачем його роману «На схід від Едему» (1952), який і сам письменник вважав своїм найкращим, найпотужнішим твором. Переклала його українською мовою Тетяна Некряч, яка поєднує практичний художній переклад з перекладознавчими розвідками. В її доробку твори Джейн Остін, Оскара Вайлда, Гарпер Лі, Курта Воннеґута, з десяток п’єс, збірка поезій (перекладених англійською). Це ріжні часи, ріжні літературні напрямки, ріжні ідіостилі, й усі автори говорять у перекладах кожен своїм голосом, з притаманною тільки їм інтонацією: тут Воннеґута не переплутаєш з Вайлдом, а Гарпер Лі – з Джейн Остін. Тетяна Некряч має добре розвинений «словесний слух» і точно відтворює не лише усі смислові відтінки того або иншого твору, а й мовно-стилістичну палітру кожного письменника. Роман «На схід від Едему» потребує саме такої уваги – він поєднує широту історичного охвату з глибиною і філігранністю психологічних портретів героїв, філософські роздуми – з драматичними сценами, як трагедійними, так і комедійними, а то й фарсовими, в яких персонажі розкриваються, як в театрі чи на екрані, через словесну й фізичну дію. Тетяна Некряч має чималий досвід у перекладі для театру, тому ці «драматургізовані» епізоди виписані яскраво, живо, переконливо. Епічні «увертюри» до кожного розділу ріжняться за ритмом і темпом – від плинної оповіді до джазових синкопів, які Тетяна Некряч передає точно і майстерно.

І найголовніше – роман «На схід від Едему» читається так, ніби він написаний був українською мовою, в ньому є первісність тексту, свіжість і барвистість слова. Здійснено те, що має бути вершиною фахових прагнень перекладача, – стати «невидимим», розчинитися в авторі, і тоді читач забуває, що перед ним друготвір: він радіє і гнівається, сумує і втішається, обурюється і насолоджується так само, як читач оригіналу. Не думаючи про переклад, читач входить у прекрасний і жахливий світ, змальований Джоном Стейнбеком, розмірковує разом з героями про вічний двобій Добра і Зла (це наскрізний етико-моральний сюжет роману, який витікає з Біблії, – звідси й назва, запозичена з Книги Буття, з історії Авеля і Каїна), напружено стежить за перипетіями людських доль, дивується протиріччям людської душі, захоплюється силою почуттів, відкриває для себе незнані сторінки американської історії, пропущені крізь життєвий досвід персонажів, жаден з яких не є однолінійним, навіть якщо це фігура другого чи третього плану, а то й взагалі епізодична.

Роман Джона Стейнбека «На схід від Едему», один з клясичних творів літератури ХХ століття, став, нарешті, фактом і української культури. Як не дивно, до останнього часу цього видатного письменника не перекладали українською зовсім. Видавництво КМ БУКС має намір випустити переклади всих його творів, і чотири вже видано. Серед них – «На схід від Едему», magnum opus, про який Стейнбек говорив, що прийшов він у цей світ саме для того, щоб його написати. Читачі роману, зокрема його української версії, можуть пересвідчитися, що свою місію автор і перекладачка виконали з честю.

Марія ДОЦЕНКО

 

 

Доценко Марія

Отправить ответ

avatar
  Subscribe  
Notify of