ПЕКЕЛЬНИЙ БІЛЬ 

Зворотній зв’язок

На світлині: провідники Руху з виборчого списку, Донецьк, 1998 рік.

Львівський письменник Богдан Дячишин питає:
«Пане Дмитре, вітаю. Чи можете 2-3 реченнями пояснити причину усунення Чорновола з керівника фракції? Мучить мене це питання».

Відповідаю:

Пане Богдане!
Для Вас – хоч п’ять абзаців (бо тема ятрить пам’ять і душу).

У рухівській фракції (що була другою після виборів парляменту) відбувся заколот прагматиків (30 депутатів з 48-ми) проти ідеяліста Вячеслава Чорновола. Прагматики, зайшовши у Верховну Раду завдяки Вячеславові Чорноволу і ставши владною номенклятурою, зажадали посад і грошей, а від голови фракції – лобіювання їхніх прагнень. Вячеслав Чорновіл жаданням номенклятури не корився, а закликав думати й діяти на користь загальнонаціональним інтересам.

Тоді прагматики звинувачують голову Руху в диктаторських замашках, у тому, що старий, і не відповідає «вимогам часу» (тобто їхнім вимогам), закликають дати дорогу «молодим» – багатолітньому міністрові часів Кучми Юрієві Костенку.

Як я встановив після вбивства, личаки Вячеславові Чорноволу плели прагматики ще до парляментських виборів 1998 року, тобто за рік до заколоту. Чорну змову розробляли, зокрема, львівський «побратим» Юрій Ключковський і американський «правник» Роман Зварич. Чому обидва опинилися після заколоту наче по ріжні барикади – то окрема розмова (коротко: не поділили посади у владі).

Речником того бунту прагматики означили професора Володимира Черняка, бо він стояв другим нумером у виборчому списку Руху. Дев’ятнадцятого лютого 1999 року він оголосив з трибуни Верховної Ради заяву зрадників про усунення з посади голови фракції Вячеслава Чорновола. Найзатятіше рухівцеві Черняку рукоплескали стоячи комуністи. Після вбивства голови Руху в особистій розмові зі мною професор шкодував, але принародно зробити покаянну заяву не спромігся, бо сидів у фракції Костенка.

Кілька заколотників, знову ж таки «на вимогу часу», після вбивства жалкували (Лавринович, Зварич), позичивши в Сірка очі… Деякі (колишні голови обласних адміністрацій Богдан Бойко, Георгій Філіпчук, як той же нині віце-прем’єр Славко Кириленко тощо) досі не висловили жалю. Та й Бог з ними…

Дмитро ПОНАМАРЧУК

 

Дмитро Понамарчук

Отправить ответ

avatar
  Subscribe  
Notify of